Кому вигідна децентралізація

30.08.15

В Україні складається унікальна ситуація: реформа з децентралізації може відбутися без врахування інтересів і вимог міст і регіонів

Конституційна реформа, що передбачає наділення місцевих громад новими правами і обов’язками, може бути схвалена парламентом в найближчі кілька днів. Але наскільки вона відповідає інтересам самих громад – питання досі відкрите

«Без мене мене одружили» – приблизно в такій ситуації опинилися громадяни України, які зіткнулися з проведенням децентралізаційної реформи, спущеною в основному «згори».

У чому суть змін? Місцева громада отримує ресурси – податки і збори, які залишаються в місцевих бюджетах, а не перераховуються в центр – які зможе витрачати на свій розсуд. Громадяни самі виберуть, що для них в пріоритеті: ремонт доріг або відкриття нового дитсадка, муніципальні доплати педагогам або закупівля обладнання для лікарень або фельдшерсько-акушерських пунктів. Але й відповідальності більше: виправдання із серії «з Києва грошей не виділили» підуть у минуле. Кожному місту або селищу доведеться навчитися жити за коштами.

І все б добре, але реформування наштовхується на нерозуміння на місцях – тобто саме там, де його, здавалося б, чекають найбільше. Чому так вийшло?

Вас забули запитати

Було б логічно, якби в розробці реформи, яку проводять в інтересах місцевого самоврядування, в першу чергу брали участь самі громади. Але, на жаль, всі 24 роки української державності – історія про те, як концентрувала повноваження центральна влада. Депутати, міністри, президент впевнені, що їм з Києва видніше, як провести реформу з децентралізації. А ось тих, кого вона торкнеться в першу чергу, запитати забули.

Влада виявилася не готовою до діалогу з місцевими громадами. У неї просто немає такого досвіду. Очікувана реформа виглядає як спущена згори вниз директива, як спроба «залізною рукою загнати людство в щастя» – і немає нічого дивного, що на місцях до неї ставляться з недовірою. Підхід центральної влади: нам зі столиці видніше, як і що реформувати – вже не працює. Люди на місцях, професіонали, які віддали роки роботі в органах місцевого самоврядування, резонно зауважують: ми могли б підказати, як зробити краще, адже ми знаємо зсередини, як працює місцева влада.

Проблема, з одного боку, дріб’язкова – чого б коштувало залучити до розробки нової редакції Конституції мерів міст, сільських голів, авторитетних представників місцевих громад? Але з іншого боку – де гарантія, що кожен з них не став би «тягнути ковдру на себе»? Адже реформа передбачає, у тому числі, і об’єднання громад, їх укрупнення – а хто прораховував ефект від таких кроків?

Чи призведе об’єднання трьох-чотирьох сіл, які ледве-ледве зводять кінці з кінцями, до створення однієї багатої громади? Якщо механічно приєднати небагате селище до обласного центру – чи буде кому згадати про інтереси та проблеми його жителів, або вони «загубляться» на тлі мегаполіса? Запропонована модель децентралізаційної реформи залишає безліч подібних питань.

Загальні інтереси

Втім, нав’язана зверху реформа вже призвела, як мінімум, до одного позитивного результату. Лідери місцевих громад об’єдналися для захисту інтересів мешканців міст, сіл і селищ. Платформою, на базі якої знайшли спільну мову Яготин та Запоріжжя, Татарбунари та Миколаїв стала партія «НАШ КРАЙ».

Сергій Кальцев, один із співголів партії говорить про те, що влада, замисливши реформу місцевого самоврядування, «забула» знайти її прихильників на місцях: «Центральна влада повинна почути голос кожного регіону. Окремо він, звичайно, слабкий, тому ми й об’єдналися в політичну партію «НАШ КРАЙ», щоб спільними зусиллями достукатися до верхів і змусити їх рахуватися з інтересами регіонів».

Децентралізація – необхідний етап на шляху до побудови багатої, самодостатньою країни. У наших європейських сусідів на його проходження пішло в середньому близько 10 років. Сергій Кальцев каже, що вивчивши їх досвід, успіхи і помилки, Україна могла б вкластися в три роки. Але тільки в тому випадку, якщо реформою місцевого самоврядування будуть займатися люди, які присвятили йому практично все життя.

ПРЯМА МОВА:

СЕРГІЙ КАЛЬЦЕВ: Не секрет, що коріння, «ідеологічні центри» основних українських політичних партій – у Києві, Львові, Дніпропетровську, Донецьку. Коли представники цих політичних сил потрапляють до місцевих рад в інших містах, вони часто діють в інтересах своїх партійних центрів, а не місцевих громад. Інтереси вождів чи спонсорів для них важливіше, ніж інтереси жителів міста. Цю тенденцію потрібно переломити – в інтересах самих українців.

Лариса Качура