Вікторія Добрянська, Одещина: Майбутнім країни мають займатися не популісти, а люди справи

09.10.15

Генеральний директор найбільшого аграрного підприємства півдня України промислового конгломерату «Авангард-Д» Вікторія Добрянська розповіла, чому вона приєдналася до партії «НАШ КРАЙ», а також поділилася своїм баченням розвитку рідного регіону.

Розкажіть про свій життєвий шлях. З чого почалася ваша трудова кар’єра?

Відразу після школи я вступила до інституту народного господарства. Навчання поєднувала з роботою на 7-му кілометрі, він тоді тільки ставав на ноги. Свої перші кроки я зробила там. Працювала касиром-контролером, працювала в громадському харчуванні, і потім мені запропонували посаду економіста ринку. Потім пішла, як кажуть, на вільні хліби. Поїхала до Туреччини, до Стамбула, привезла товар – це був перший досвід у торгівлі. Торгувала польським і китайським товаром. Тоді почав загартовуватися характер. Характер організатора, бізнес-леді, як сьогодні прийнято говорити. І донині я отримую досвід, який приходить тільки з роками.

З 2010 року керую сільгосппідприємством (ТОВ «Авангард-Д». – Авт.). Виростила двох дітей і закінчила ще два інститути, щоб поєднувати теорію з практикою. Звісно, шлях був не легкий – я пройшла його з самих низів, пройшла всі кабінети і всі структури. Архітектура, земельні ресурси, податкова інспекція, пожежна, санітарна служби – немає такого кабінету, в якому я б не знала, як поводитися.

До вас «Авангардом» керував ваш батько, Віктор Добрянський – дуже відома і шанована в районі людина. Він готував вас до ролі генерального директора?

Коли я була дитиною, я часто приїжджала з батьком на роботу – в «Авангард». Я тут виросла, чимало людей, які пам’ятають мене з дитинства, працюють зі мною досі. Батько завжди говорив, що «Авангард» він залишить тільки Вікторії. Тоді це сприймалося, напевно, як жарт. І ніхто не думав, що його слова виявляться настільки пророчими. Стовідсоткове попадання.

Розкажіть докладніше про батька.

Це була унікальна людина, його досі всі пам’ятають і люблять. Він дуже багато зробив для людей. Для людей різного рангу. Дуже багато часу приділяв роботі з людьми, його внесок цінують абсолютно все. І мені особливо приємно продовжувати його нелегку справу.

Як колектив підприємства сприйняв ваше призначення?

Таке батьківське рішення для колективу було щастям. Нікого іншого вони бачити не хотіли. Мені легко з працювати з цими людьми, тому що я дуже схожа на батька і зовні, і за характером, а це все значно спрощує. Якби прийшла людина з вулиці, я не знаю, чи збереглося б це все. Скоріш за все, що ні.

Невже не було таких, хто сумнівався у ваших здібностях?

Дехто не вірив. Тут, як і в будь-якому іншому бізнесі, є не лише друзі та партнери, а й вороги. Є недоброзичливці. Вони і розпускали чутки – мовляв, прийде і все продасть. Але чутки – це непідтверджена інформація провокаційного характеру. Я не збиралася нічого продавати. І зараз тим більше не збираюся.

Замість цього ви вирішили зберегти й розвинути дітище свого батька. Чого вам вдалося домогтися за неповних шість років керівництва?

Коли я прийшла, було дві тисячі голів свиней на фермі. Зараз їх три тисячі. Щоб збільшити поголів’я на тисячу, потрібно всіх годувати, десь утримувати, стежити за ними, потрібно платити зарплати співробітникам. Це не просто. Ми купили нову техніку – нові комбайни та трактори. Нові сівалки. Багато хто думає, що це дрібниці, але це не так. Головне – те, що «Авангард» сьогодні повністю автономний, нас майже не підтримує держава.

Адже ви берете участь і в суспільному житті району? Невже все вдається робити самій? У вас є помічники?

У мене немає жодного заступника. Багато хто – не вірять, але це так. У мене ні водія особистого немає, ні юриста. Жодного особистого помічника. Я вважаю, що вони мені не потрібні – справляюся на цьому етапі сама. До мене приходять люди з різних питань. Я повинна відчувати людину. Він приходить не для того, щоб залишити заяву секретарю і піти. Дуже важливим є зворотний зв’язок, двосторонній. Мені це цікаво як керівнику, а людям важливо знати, що я не уникаю проблем, не ховаюся за чужі спини. Ми спілкуємося.

І насамкінець про найактуальніше. Ви балотуєтесь у депутати обласної ради. Чим зумовлено це рішення?

З приводу виборів я вам скажу так: це було не стільки моє рішення, скільки воля людей. Я говорила з багатьма і постійно чула: «Вікторіє Вікторівно, чому ви туди не йдете? Ви ж і так все це робите, представляєте наші інтереси!» І я не могла з людьми не погодитися. Адже у мене з’явиться ще більше можливостей зробити життя людей кращим. Сьогодні дуже важливо зберегти все – бізнес, стосунки з людьми.

Я розумію – всі втомилися. У людей немає віри ні в кого і ні в що. Але цей вибір потрібно зробити. Хоча б тому, що якщо не робити нічого, ми дуже довго чекатимемо щасливого кінця. А потрібно самим пробиватися з цього тунелю назустріч світлу.

Ви балотуєтеся від партії «НАШ КРАЙ». Чому вибір припав саме на цю політичну силу?

Як керівнику великого аграрного підприємства мені передусім імпонує те, що «НАШ КРАЙ» не побудовано навколо особистості одного «вождя». Це об’єднання управлінців-господарників, регіональних лідерів, колишніх і нинішніх мерів українських міст. Людей дуже високої кваліфікації, які довели свою придатність для участі в житті району, області, країни.

Ще мене привабило те, що «НАШ КРАЙ» не орієнтується на допомогу ззовні. Навпаки, серед першочергових завдань партії – домогтися самостійності регіонів, децентралізації у всіх проявах. Це правильно: доки у Києві твориться велика політика, повноваження місцевих рад повинні залишатися на місцях. Але при цьому ми однозначно виступаємо за унітарність, цілісність і неподільність України, рішуче відкидаємо ідею федералізації.

«НАШ КРАЙ» створювався на ґрунті місцевого патріотизму, ідеї розвитку рідного краю. У пріоритетах у нього – не популяризація та просування певних прізвищ політиків, а реалізація потенціалу області. Боротьба за підвищення соціальних стандартів суспільства, інфраструктурні проекти, перегляд тарифної політики. Іншими словами, все те, що турбує населення, людей, чиї інтереси ми представлятимемо.

Майбутнім країни не повинні займатися популісти і «майстри розмовного жанру». Ним повинні займатися ефективні діячі, люди справи. Тому я з упевненістю приєдналася до партії, що складається з господарників, бізнесменів, управлінців. Думаю, мій досвід і знання стануть у пригоді.