Валентин Мельничук: Чернігівщина може мати бюджет у 35 разів більший, ніж тепер

30.09.15

Перший номер у списку кандидатів у депутати Чернігівської обласної ради від «НАШОГО КРАЮ» заступник голови обласної ради Валентин Мельничук бачить розвиток регіону через децентралізацію, розумне використання природних багатств та досвіду людей.

Чи легко далося рішення йти на вибори?

Дуже непросто. Бо я вже був у владі в усіх іпостасях, знаю, що таке відповідальність за регіон, двічі був губернатором, зараз працюю заступником голови обласної ради. Можна було б зупинитися. Але те, що відбувається в нашій держав, не дає можливості заспокоїтися.

Можна було спокійно розбудовувати свій регіон, стабільно розвивати економіку, промисловість, вирішувати соціальні проблеми. Розумне використання наших природних ресурсів дало б можливість будувати дороги, інфраструктуру. Бездіяльність місцевої влади викликає запитання: якщо не ми – то хто?

Як, на вашу думку, можна наповнити бюджет області?

Образливо, що Чернігівщину вважають депресивним регіоном, що наш бюджет у нас немає власного бюджету. Хоча я, будучи двічі при владі, доводив, що у нас все є. І ми можемо вирішувати будь-які проблеми.

У 2002–2004 роках ми зводили житло, будували дороги на 600–800 мільйонів гривень на рік. А зараз лише займаємося ямковим ремонтом на десятки мільйонів. Обласне керівництво зайняло вичікувальну позицію.

Усі великі підприємства, які мали формувати місцевий бюджет, пішли на обслуговування в Київ. Прилуцька тютюнова фабрика, Чернігівський пивзавод, Прилуцьке нафтогазодобувне управління «Чернігівгаз» – там само. Бо там ближче до центральної влади, їй легше ділити зверху, ніж просити у регіонів гроші.

На місцях береться вода, природні ресурси, а лишається весь бруд: проблеми з екологією, з роботою каналізаційних мереж. А підприємства сплачують податки до бюджету розвитку міста Києва.

Бюджет Чернігівщини може бути бездотаційним?

Якщо взяти Прилуцьку тютюнову фабрику – це майже 6,5 мільярда гривень податків. Загалом усі підприємства області дадуть 10 мільярдів, а з митницею – 12–14. Для того щоб жити області повнокровним життям, потрібно шість мільярдів.

Ми можемо пенсії виплачувати з нашого бюджету, вирішувати проблеми медицини, освіти, діти можуть безкоштовно харчуватися в школах, у лікарнях вистачатиме продуктів і ліків. Робити проекти підтримки малого й середнього бізнесу, аграрних підприємств.

А зараз ми не можемо нічого зробити, бо маємо обласний бюджет 400 мільйонів гривень. Не можемо виплатити заробітну плату, хоча треба ще й проіндексувати виплати вчителям і медикам, бо це трагедія нашого регіону. А нам розказують, що ми погано працюємо.

І який вихід?

Треба задіяти державні підприємства. Наприклад, «Хімтекстильмаш» сьогодні стоїть. Має заборгованість по зарплаті. Поруч підприємство купує у нього обладнання й випускає преси для соняшникової олії. Рецепт не новий. Коли в 2003 році я повернувся на посаду губернатора, запускав комбінат хімічних волокон. Купили Білоцерківський шинний завод, який був основним споживачем чернігівського корду. Шини постачали автомобільній промисловості Росії та Білорусі.

В області лишалося 10 відсотків нафти, яка у нас добувалася. Зараз лишаються лише проблеми – зникає вода у колодязях.

Які рецепти розвитку області маєте?

Давно існують програми «Єврорегіон Дніпро», програми кооперації по роботі з Білоруссю, Казахстаном та іншими країнами, програми розвитку льонарства, картоплярства, тваринництва, глибокої переробки деревини. Треба розумно користуватися нашими багатствами, використовувати весь економічний потенціал області. І, звісно ж, потрібна справжня децентралізація, яка дасть змогу Чернігівщині розвиватися, а не виживати.