Дмитро Ковальчук, Хмельниччина: Найголовніше, що має Хмельницький, – це громада

21.09.15

Член міської організації політичної партії «НАШ КРАЙ» Дмитро Ковальчук лише рік тому переїхав з Луганська, де прожив 15 років, до Хмельницького. Зараз має статус переселенця, втім вважає себе хмельничанином. Адже 20 із 43 років життя він провів у Проскурові, який по праву називає рідним.

Сьогодні ви є одним із лідерів Хмельницької міської організації політичної партії «НАШ КРАЙ». Чому обрали для себе саме цю політичну силу?

Розумієте, нині в Україні неймовірно багато партій, керівниками яких є саме професійні політикани. В партії «НАШ КРАЙ» таких людей немає – до її складу увійшли винятково управлінці-практики. Чимало серед них мерів, людей, які не зі слів, а з власного досвіду знають, що таке місто, як воно має працювати, жити, існувати… Адже в місті зазвичай, як-то кажуть, не до політики. Тут треба, щоб усе працювало як годинник – щоб була вода, опалення, електропостачання, щоб справно працювали соціальні служби. Тут бігати з прапорами не вийде – адже лозунгами людей не нагодуєш. Тут потрібно працювати. Як саме – знає практично кожен, хто входить до партійних лав «НАШОГО КРАЮ». Адже ці люди вміють і знають, як це робити – одні керували містом, інші селом – кожен був на своєму місці. Відтак, знає, як покращити життя кожного з нас окремо, а отже – усіх громадян загалом. Саме тому «НАШ КРАЙ» як політична сила мені імпонує.

Партія «НАШ КРАЙ» заявляє про те, що стоїть на засадах місцевого патріотизму. Що особисто ви вкладаєте у це поняття?

На мою думку, місцевий патріотизм – це щира любов до свого міста. До того, якому надаєш перевагу з-поміж інших, в якому хочеш жити. Це коли хочеш щось вкласти у розвиток свого міста, аби в ньому залишити частинку себе. Можливо, це звучить дивно, але патріотизм для мене – не лише копітка робота задля спільного блага, а й уміння святкувати, радіти та відпочивати разом. Я довгий час мешкав у Луганську, і одна справа, коли на якісь свята керівництво міста – неймовірно заможні люди – вкладали неабиякі кошти. А ось нещодавній парад велосипедистів у Хмельницькому, організований без грошей, виключно з ініціативи містян, – це справжнє святкування, яскравий приклад місцевого патріотизму хмельничан. Взагалі, на мою думку, найголовніше, що має Хмельницький, – це громада. Тут є люди активні, які якщо раптом вважають, що щось не так – встають і говорять про це на повний голос. І це також патріотизм – вміння сказати заради подальшого позитивного розвитку громади.

Які основні виклики сьогодні стоять перед місцевими громадами? Чи є у «НАШОГО КРАЮ» рецепт, як навести лад у вашому місті та області?

Потрібно боротися з корупцією. На посадах мають бути господарники, які не на словах, а на ділі знають, що робити для того, аби людям жилося краще. Потрібно змінювати правоохоронну та судову системи. І це не наші рецепти, а світова практика, яка давно змінила життя наших сусідів і успішно діє в Європі. Інших наразі я не бачу. Хоча для міста пропоную запровадити громадські обговорення кожного важливого питання. Громадські слухання мають проходити і при розподілі міської землі. Щоб чиновники одноосібно не роздавали землю наліво та направо, натомість городяни брали безпосередню участь і вирішували: віддамо – не віддамо.

Що вже зроблено вами на посаді?

Я працюю юрисконсультом Хмельницького міського центру соціального обслуговування, надаю юридичні консультації соціально незахищеним верствам населення. Допомога, можливо, не глобальна, але суттєва. Часто готуєш якісь документи для людини, бо розумієш, що похід до приватного юриста коштуватиме мінімум 150 гривень і невідомо, чим завершиться… Я з радістю працюю на благо хмельничан. Працюю у тій сфері, в якій я фахівець.

Уже рік як ви повернулись до рідного міста. Що найбільше, на вашу думку, хвилює хмельничан?

Ну, сказати, що я лише рік у Хмельницькому, звісно, не можна. Із 43 років життя у цьому місті прожив 20, відтак знаю проблеми, які турбують містян, як, по суті, всіх українців. Це – соціальні питання. Ось ці мізерні пенсії, на них неможливо не те щоб жити – вижити. Чому б не створити міську програму і доплачувати нашим пенсіонерам? Кошти в бюджеті, наскільки мені відомо, почали з’являтися – це перший наслідок бюджетної децентралізації. За півроку наповнення Хмельницького міського бюджету зросло на 90 мільйонів гривень. Їх можна частково витратити і на допомогу малозабезпеченим.

Комунальна сфера. На що тут сьогодні варто звернути увагу?

Передусім – це заміна старих систем водопостачання на нові. І, звісно, перехід на альтернативні форми опалення будинків, адже газове сьогодні витягує з бюджету неймовірні кошти. Можливо, варто створити міську програму зі встановлення міні-котелень на кожен будинок. Плюс енергозберігаючі технології – заміна вікон, дверей, адже місто несе величезні тепловтрати – половина того, за що ми платимо, просто вивітрюється.

Ви п’ятнадцять років прожили у Луганську. Хмельницький – місто значно менше. Можливо, якісь напрацювання з того регіону можна було б реалізувати у Хмельницькому?

Ви знаєте, я б, скоріше за все, напрацювання міста Хмельницького до Луганська переніс, а не навпаки. Наше місто – чисте, охайне, організоване, як ви казали, регіонально-патріотичне. Практично немає до чого причепитись, але є над чим попрацювати.